Готель «Голосіївський» в Києві представляє гостям столиці України уникальні архітектурні пам'ятники і спадщину минулого.
Загальні відомості
КИЇВ
Готель Києва «Голосіївський» представляє пам'ятки Києва. Крім организації трансфера і конференц-сервіса наш готель в Києві пропонує скористатися унікальною можливістю під час ваших відряджень, ділових зустрічей і просто відпочинку ознайомитись з дивовижною історією Києва, його историчними і архітектурними пам'ятками, національною спадщиною.
- Столиця східно-європейської держави Україна, що отримала незалежність з розпадом СРСР у 1991 році
- День Незалежності України - державне свято, відзначається 24 серпня
- Державний лад - президентська республіка
- Державна мова - українська
- Національна валюта - гривня, копійка
-
Церква - відділена від держави. Відповідно до Конституції, усі громадяни України мають право на вільне віросповідання. Більшість віруючих киян - православні християни, але є також і католики, протестанти, іудеї, мусульмани, представники інших религий і конфесій
- Дата заснови Києва - 482 рік (близький до реального, але трохи умовний і прийнятий для зручності, у 1982 році місто святкувало свій 1500-літній ювілей)
- Площа Києва - 827 квадратних кілометри, довжина уздовж Дніпра - більш 20 кілометрів
- Населення Києва - 2 млн. 640 тис. чоловік
Територія міста поділена на 10 адміністративних одиниць - районів:
Правий берег Дніпра:
- Шевченківський - 200 тис.чоловік
- Печерський - 170 тис.
- Подільський - 210 тис.
- Оболонский - 290 тис.
- Святошинський - 360 тис.
- Соломенський - 280 тис.
- Голосеевський - 200 тис.
Лівий берег Дніпра:
- Деснянський - 320 тис.
- Дніпровський - 360 тис.
- Дарницький - 250 тис.
-
Герб Києва - на першому відомому вченим гербі , XV століття , були зображені лук з двома стрілами. У 1782 році місто одержало новий герб із зображенням архангела Михайла. Архангел - у короткій туніці, з німбом навколо голови. У 1919 році цей герб було відмінено більшовицьким урядом. І тільки через 50 років, у 1969 році з'явився новий герб міста. В основі його зображення лежав щит слов'янської форми. Зверху - серп і молот, унизу - медаль "Золота Зірка" Героя Радянського Союзу (Київ має статус міста-героя). На червоно-блакитному полі щита, що відбивало кольору тодішнього прапора України, зверху йшов напис "КИЇВ". У центрі містилося стилізоване зображення квітучої гілки каштана, пересічної древньою слов'янською зброєю - луком (незважаючи на те, що каштани походять із Франції, у Києві ці дерева дійсно знайшли свою другу батьківщину). Після отримання Україною незалежності Київ повернув собі герб із зображенням архангела Михайла. (Архангел Михайло і Св. Софія вважаються небесними заступниками міста).
Адреса Києва на мапі.
Держава Україна, столицею якого є Київ, розташована в північній півкулі щодо екватора, на материку Євразія, у Східній Європі. На півдні омивається Чорним і Азовським морями. Україна - одна з найбільших по площі держав Європи (вже Київська Русь була найбільшою європейською державою). По суші з Україною межують Росія, Бєларусь, Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія, Молдова. Морську границю з Україною мають Росія, Грузія, Туреччина, Болгарія, Румунія. З півночі на південь усю країну перетинає велика ріка Дніпро, що бере початок на Валдайській височині і впадає в Дніпровьско-Бугський лиман Чорного моря. Київ розташований у північній частині України, на кордоні лісостепової зони і зони змішаних лісів, у середній течії Дніпра (нижче устя Десни), на обох його берегах.
ХРЕЩАТИК
Центральна магістраль і діловий центр столиці України. Пролягає від Європейської до Бесарабської площі.
Проходить через Старокиївський і Печерський райони міста. Забудова Хрещатику почалася з кінця XVIII ст. За часів Київської Русі ця місцевість була покрита лісом долина, в якій протікав струмок.
У давнину вона була місцем полювання, де кияни розставляли пастки для лову дикого звіра (звідси і древня назва - Перевісеще). Пізніше вона називалася Хрещатою долиною (її пересікали, перехрещували яри).
У документах 16-17 ст. ця місцевість відома по назві Евсейкової долини; у документах 18 ст. - під назвою Піски.
З озера в районі нинішнього Майдана Незалежності (Площі Незалежності) витікав струмок, який в районі Басейної зливався з Кловом. Уздовж струмка долиною полягала дорога на Васильків. До 1806 р. забудовано було приблизно до справжньої вулиці Прорізної. У районі Майдана Незалежності проходолі вали, які оточували місто. Там, де тепер починається Софіївська вулиця, була Лядська брама. Від неї через долину йшла Івановська дорога із старого міста на Печерськ. На початку 18 ст. через Хрещатик була прокладена дорога з Подолу на Печерськ (сьогодення Володимирський спуск і вулиця Михайла Грушевського). Перші житлові дерев'яні будинки з'явилися на Хрещатику в 1797 р. (у районі між Європейською площею і Майданом Незалежності). У 1803 р. на початку вулиці (на перехресті Хрещатику і Трьохсвятительської вулиці) побудований перший в Києві міський театр (архітектор А. І. Меленський; з того часу Хрещатик називали Театральною вулицею), це дерев'яне спорудження 1851 р. було знесене, замість нього побудований за проектом архітектора О. Ст Беретті триповерховий готель "Європейський". У 1834 - 69 почала вживатися і назва Хрещатик. Постанова про офіційне затвердження назви прийнята в 1869 р.
Першим кам'яним будинком на Хрещатику був будинок Головінського, до 1849 р. в ньому розташовувалася губернська поштова контора з відділенням для диліжансів. У 1978 - 82 рр. на його місці побудовано нове приміщення музею Ст І. Леніна. Зараз це Український будинок, в ньому проводяться всілякі виставки, концерти, конференції і тому подібне. Забудова і формування Хрещатику як вулиці почалися з 30 - 40-х рр. У 70 - 80-х рр. 19 ст. на Хрещатику зводяться в основному триповерхові будинки з магазинами, приміщеннями для контор, банків і тому подібне. Хрещатик стає головною вулицею міста. Її продовжили до Бесарабської площі (загальна довжина досягла 1,2 км.).
На перехресті Хрещатику і Бесарабської площі (на місці будинку, який стоїть з лівого боку Бесарабського ринку) в середині 19 ст. стояв двоповерховий готель, який належав архітекторові Ст О. Беретті. У нім 1846 р. зупинявся Т. Р. Шевченка. На протилежній стороні в будинку Сухоставських жив історик М. І. Костомаров, в якого бував Шевченко і інші члени Кирілло-Мефодієвського братерства. У 1876 р. на Хрещатику споруджений будинок Міської думи. У 1890 р. по Хрещатику прокладений перший маршрут конки (кінного трамвая); 1892 р. перший в Россі, другого в Європі електричний трамвай зв'язав Хрещатик з Подолом. У 1894 р. біля Міської думи побудована велика електростанція. У 1904 р. мостову замінили гранітними кубиками. На початку 20 ст. Хрещатик - торгівельний центр міста.
Під час ВВВ переважна більшість будинків на Хрещатику і довколишніх до нього вулицях були зруйновані. В процесі післявоєнного відновлення вулиця була значно розширена і перепланована. Забудова кін. 19 - поч. 20 ст. збереглася між вул. Б. Хмельніцкого і бульваром Т. Шевченка, Площею Незалежності і Трьохсвятітельською вулицею.
МАЙДАН НЕЗАЛЕЖНОСТІ (ПЛОЩА НЕЗАЛЕЖНОСТІ)
Центральна площа Києва. Розташована між Хрещатиком, вулицями Бориса Грінченко, Софіївською, М. Житомирською, Михайлівською, Костелом, Інститутською, архітектора Городецкого і провулком Т.Г.Шевченко. До кінця 10 ст. ця місцевість, як і весь Хрещатик, носила назву Перевісеще і була лісовою гущавиною.
Там де тепер починається вулиця Софіївська, була Лядська брама, яка вела до верхнього міста. На теріторії площі в 18 ст. були побудовані кам'яні кріпосні стіни, так звані Печерські ворота, які існували до 1833 р. В кінці 18 ст. - на початку 19 ст. Майданом був пустир - так зване Козине болото.
У 30-х роках 18 ст. тут з'явилися перші дерев'яні, а в 50-х - кам'яні будинки. До 1871 р. на площі, яка тоді носила назву Хрещатицькою, був ринок, відбувалися циркові вистави, гуляння.З 1876, після спорудження Міської думи (арх. О. Я. Шилле, зруйнований 1941 під час ВВВ), площа отримала назву Думської.
У березні 1919 року площа перейменовала на Радянську, 1935 - Калініна. У 50х рр. 19 ст. на площі був побудований будинок Дворянських зборів (арх. О. Ст Беретті; тепер на його місці Центральна Рада профспілок). У будинку Гудовського, який до 1979 р. стояв між вулицями М.Жітомирською і Михайлівською, 1859 р. жив Т. Р. Шевченко.
У одному з приміщень будинку Міської думи деякий час працювала художня школа М.І.Мурашка. У будинку №2 у лютому 1919 працювала радянська комендатура Києва, яку очолював М.О.Щорс. У 1922 на площі був встановлений пам'ятник К. Марксу (скульптор Й. М. Чаю). У 1976 - 77 площа була реконструйована і перейменована в площу Жовтневої революції. У 1977 році на площі був встановлений монумент Великої Жовтневої Соціалістичної Революції (1990-х роках демонтований). У 1991 році площа отримала сучасну назву на честь проголошення Україною державної незалежності.
KИЄВО-ПЕЧЕРСЬКА ЛАВРА
На високих горах правого берега Дніпра велично підноситься увінчана золотими куполами Свято-Успенська, Києво-Печерська Лавра - доля Пресвятої Богородиці, колиска чернецтва на Русі і твердиня православної віри.
Києво-печерська Лавра почала своє існування в 1051 р. Частими відвідувачами печерного монастиря стають князь Ізяслав, син Ярослава Мудрого, і київська знать, що пожертвували засоби на споруду наземного храму і келій коли печери сталі тісні для швидко зростаючого числа братії. Сталося це близько 1062 р.: преподобний Антоній поставив першим ігуменом преподобного Варлаама, а сам віддалився на сорок років у віддалену печеру.
Церква створювалася 15 років грецькими архітекторами і іконописцями і була освячена в 1089 році митрополитом Іоаном.
У розписі також брав участь преподобний Аліпій, який вважається родоначальником особливого, відмінного від грецького, іконописного мистецтва. У 1091 р. в храмі були покладені мощі преподобного Феодосія. Преподобний Антоній, згідно з його заповітом, був похоронений під спудом в Ближніх печерах.
Ченці Києво-печерського обійстя і, в першу чергу затворники, відрізнялися моральністю і подвижництвом. Це залучало в Лавру освічених і знатних людей. Монастир став своєрідною академією православних ієрархів. До початку XIII століття з числа його ченців в різні межі Київської Русі було призначено 50 єпископів.
Граючи значну роль в об'єднанні східнослов'янських земель, будучи духовним, соціальним, культурним і просвітницьким центром, Печерське обійстя мала заслужену на славу не лише на Русі, але і в Польщі, Вірменії, Візантії, Болгарії і інших країнах.
Починаючи з 40-х років XIII ст. і до початку XIV ст Києво-печерська Лавра була свідком татаро-монгольських навал, монастир як і весь Київ, сильно постраждав також в 1399 і 1416 рр.
До кінця XVI ст, долаючи різні труднощі, пов'язані з окатоличуванням українських земель, а також втручань у внутрішнє життя Лаври короля і магнатів, монастир, відбудовувавши храми і набуваючи нових земель, активно відроджується. Вже не маючи колишньої слави, що була в перші століття його існування, він залишається одним з крупних духовних, просвітницьких і культурних центрів України.
ККиєво-печерську Лавру не обходив увагою жоден з російських можновладців: Олексій Михайлович і Петро Великий, Катерина II, Ганна Іоанновна, Микола I і Микола II, Олександр I, Олександр II, Олександр III, Павло, Єлизавета...
У 1911 р. земля обійстя прийняла останки Петра Аркадійовича Столипіна - видатного державного діяча Російської Імперії.
Після жовтневого перевороту для Лаври почалися найважчі в її історії часи. Згідно з Декретом радянського уряду "Про відділення Церкви від держави і школи від Церкви" все майно церковних і релігійних суспільств було оголошено надбанням народу. Поступова ізоляція церковної общини, витіснення її новоствореним музеєм завершилися на початок 1930 р. повною ліквідацією монастиря.
Величезний збиток архітектурним і історичним цінностям Лаври був нанесений і в роки Великої Вітчизняної війни. 3 листопада 1941 року був підірваний Свято-успенський собор.
У 1961 р. монастир, що діє, поновився на території Нижньої Лаври під час фашистської окупациі, - 1941 р. був скасований, його посиленці вигнані.
У червні 1988 р. у зв'язку зі святкуванням 1000-річного ювілею Хрещення Київської Русі і згідно з постановою Ради Міністрів УРСР новоствореній печерській общині була передана територія Далеких печер зі всіма наземними будовами і печерами; у 1990 р. передана територія Ближніх печер.
ЗОЛОТІ ВОРОТА
Золоті ворота - головні ворота старовинного Києва. Свою назву отримали від схожості з константинопольськими Золотими воротами. Про будівництво їх, разом з Софіївським собором, згадується в літописі 1037 р. Але із записів мандрівників 16-17 ст. і малюнків А. Ван Вестерфельда (1651) відомо, що вже тоді Золоті ворота були напівзруйнованими.
В кінці 17 ст. перед воротами, у зв'язку з реконструкцією фортифікаційних споруджень міста, побудовані земляні бастіони, а вже в середині 18 століття руїни колись головного в'їзду до міста були засипані землею.
ККияни знову побачили старовинний пам'ятник в 1832 році, коли К. Лохвіцкий провів археологічні розкопки Золотих Воріт. Після цього вони отримали вигляд двох паралельних стенів завдовжки 25 і 13 метрів, і заввишки близько 8 метрів. Потім велися роботи по зміцненню руїн: на окремих ділянках зроблений ремонт старовинної кладки, зведені контрфорси, територію довкола пам'ятника оточили чавунною загорожею.
У такому вигляді Золоті ворота збереглися до нашого часу. Проте від атмосферних опадів пам'ятник руйнувався і далі, що надзвичайно турбувало учених. 1970 років було прийнято рішення звести над розвалинами павільйон, який не лише захищав би її, а і відтворював первинний вигляд споруди.
Реконструкція, яка закінчилася в 1982 році (реставратори - Е. Лопушинськая, М. Холостенко, С.Висоцкий), відтворює Золоті ворота у такому вигляді: основна частина - це башта із зубцями заввишки 14 метрів; з фасаду башта має додатковий виступ - "маленьку башту"; проїзд воріт перекривається з одного боку підіймальними дерев'яними воротами, оббитими металом, з другого - створами воріт, виконаними за зразком старовинних воріт, які збереглися в пам'ятниках Новгорода і Суздаля.
Церква відтворена у вигляді трінефного четирехстолного одинбанного храму. У архітектурному декорі фасадів використані орнаменти з цеглини, властивий для староруських будівель того періоду. Пів-храму прикрашений мозаїкою, малюнок якої виконаний по мотивами старовинної підлоги Софії Київської.
При реконструкції пам'ятки відтворені частини валів, які примикали до башти. Із зовнішнього боку вони мають обдерновані укоси. По верху валу проходят дерев'яні зміцнення. З боку міста на фасаді можна побачити складські приміщення, розташовані в давнину в крайніх зрубах валу. Усередині відновлених частин валу розміщується експозиційне приміщення музею Золоті Ворота і рівні, які ведуть на гребінь, звідки відкривається чудова панорама міста.
Адреса: 40a, ул.Володимирська.
Відкритий: з Травня по Жовтень
Час роботи: 10:00 - 17:00
АНДРІЇВСЬКА ЦЕРКВА - АНДРІЇВСЬКИЙ УЗВІЗ
Перлина бароко - Андріївська церква закладена 1744 р. у зв'язку з приїздом Єлизавети І до Києва. Побудована в 1749 - 54 рр. за проектом В.В.Растреллі на Андріївській горі, на початку Андріївського узвозу (назва від Андрія Первозванного). Це єдина в Україні робота архітектора, що збереглася. Будівництвом керував архітектор І.Мічурін. Однокупольний п'ятиглавий храм має форму хреста, в кутах якого размещені декоративні башти на масивних стовпах які грають роль своєрідних контрфорсів. Зовні контрфорси прикрашені пілястрами і укриті трьома парами колон з капітелями ордена Корінфа.
До Андріївської церкви з боку вулиці ведуть круті чавунні сходи. Вся маса церкви спирається на двоповерховий будинок-стилобат з вісьма кімнатами на кожному поверсі, стіни якого є фундаментом церкви. Довкола церкви - балюстрада, з якою відкривається живописна панорама Подолу і Дніпра.
Внутрішнє обрамлення Андріївкої церкви розроблене В.В.Растреллі, ближче до стилю рококо.
З 1958 р. Андріївка церква - філія заповідника Софіївський музей. У 1978 - 79 рр. проведена чергова реставрація.
Андріївський узвіз пролягає від Контрактової площі до Володимирської і Десятинної вулиці. Верхня частина Андріївського узвозу утворилася на дорозі, яка вже з часів Київської Русі пов'язував Старий Київ (Гору) з Подолом, пролягаючи між Андріївською і Замковою горами. У 1711 р. за наказом тодішнього київського губернатора проїзд між Замковою і Андріївською горами був розширений, і він став придатним для користування не лише для пішоходів і вершників, але і для проїзду запряжених кіньми і волами возів. Назва Андріївський узвіз отримав, в 18 ст. від Андріївської церкви. У 1920 перейменований на вул. Г.В.Лівера. У 1944 р. було прийнято рішення про повернення йому історичної назви; у 1957 - прийнято повторне рішення.
Існує легенда, відповідно якій місце, де тепер тече Дніпро, було морем. Коли Св. Андрій прийшов до Києва і побудував на горі, де зараз стоїть Андріївська церква, хрест, то все море пішло вниз. Але деяка частина його залишилася і сховалася під Андріївською горою. Коли пізніше тут побудували церкву, то під престолом відкрився колодязь. У Андріївській церкві немає дзвонів, оскільки, по легенді, при першому ж ударі вода прокинулася б і залила б не лише Київ, але і все Лівобережжя.
Основна забудова вулиці виконана в 90-х рр. 19-го ст. і на початку 20 ст. Нині, відбудованого в старовинному вигляді, узвіз - це місце виставки-продажу живопису і виробів народної творчості просто неба. Андріївський узвіз називають київськими Монмартром. У будь-який день, в будь-яку погоду ви завжди побачите тут безліч художників, які демонструють свої роботи, зразки прикладного мистецтва - прикраси, посуд із скла і кераміки, смішні фігурки з дерева, іграшки, медалі, монети і багато що інше. На Андріївському узвозі багато невеликих барів і кафе, де можна відпочити.
ННа узвозі панує атмосфера кінця 19 - початку 20 ст. Вулиця славиться тим, що в будинки №13 жив письменник М.О. Булгаков, автор романів "Біла гвардія", "Дні Турбініх". У цьому будинку розташований музей Булгакова. На Андріївському узвозі також працює унікальний музей однієї вулиці. У нім показана історія Андріївського спуску в картинах, фотографіях і інших речах з давніх до наших часів. Уздовж всієї вулиці багато картинних галерей, художніх салонів. У затишному парку нижче за церкву ви можете побачити скульптури Івана Кавалерідзе.
Адрес: Андріївський узвіз, №.23
СОФІЇВСЬКИЙ СОБОР
Собор Святої Софії був побудований в XI столітті і знаходиться в самому центрі Києва. Збереглися і дійшли крізь століття 260 кв. метрів мозаїк і 3 тисячі кв. метрів фресок. Наврядчи десь в Європі можна знайти стільки фресок і мозаїк XI століть, які збереглися в одній церкві. Собор оточують монастирські будівлі XVII століття, виконаних в стилі Українського бароко.
Внутрішнє убрання Собору майже не змінювалося. У XVIII столітті з'явився іконостас і в XIX столітті - чавунні підлогові плитки. Свята Софія Київська - це джерело мистецтва, до якого приходять історики і туристи, щоб побачити і помилуватися цим дивом Візантійської і Старовинної Російської архітектури.
Великий Князь Ярослав, названий "Мудрим", був дуже важливою фігурою в історії ранньої Київської Русі.
У першій половині одинадцятого століття він керував великою державою Київська Русь, яке охоплювало значну частину Східної Європи. В ті часи Київська Русь була однією з величезних цивілізованих держав в Європі.
Ярослав налагоджував зв'язки Русі з державами Європи. Він сам одружився на шведській принцесі Інгигерде, його сестри були дружинами членів королівських сімей Польщі і Чехії; його сини були одружені на візантійській і німецькій принцесах, одна з його дочок, Ганна, стала дружиною короля Франції, друга - короля Угорщини, а третя - короля Норвегії.
Саме Ярослав Мудрий заклав фундамент Собору Святий Софії.
Час роботи: 10:00 - 17.30
Середа - 10:00 - 16.30
Адрес: ул. Володимирськая 24
ВОЛОДИМИРСЬКИЙ СОБОР
Побудований в 1862 - 82 рр. Первинний проект розробили архітектори І.В. Шторм і П.І. Спарро, пізніше за нього переробив архітектор О.В. Беретті. У спорудженні собору брали участь архітектори Ю. Бернгардт, К.Я. Маєвський, В.М. Ніколаєв. Володимирський собор побудований в так званому російсько-візантійському псевдостилі.
Собор в плані - традиційний староруський шестістолпній тріапсидній храм, але увінчаний 7 баштами. Значну художню цінність мають внутрішні настенниє розписи, які виконали 1885 - 96 російські художники В.М. Васнецов, М.В. Нестеров, М.О. Врубель, українські, - В.Д. Замірайло, С.П. Костенко, М.К. Пімоненко, польські, - П.О. Сведомський, В.О. Котарбінський, під керівництвом професора А.В. Прахова.
Час роботи: 9:00 - 18:00.
Адреса: бульвар Шевченка 20
МИХАЙЛІВСЬКИЙ МОНАСТИР
Михайлівський Золотоверхий Собор споруджений в 1108 - 1113 рр. на території Михайлівського Золотоверхого монастиря внуком Ярослава Мудрого київським князем Святополком Ізяславічем. Крестово-купольний шестістолпній храм з трьома нефамі і одним позолоченим куполом. У нач. ХХ ст. храм - 7-купольний. Михайлівський Золотоверхий Собор був побудований з каменя і цеглини на ізвеськово-цементному розчині технікою «мішаної кладки» з використанням голосників в пазухах зведень. Стіни собору прикрашали мозаїки і фрески. У 1934 - 35 рр. собор був розібраний. Частина фресок і мозаїк збереглася. У Софіївському соборі збереглися: "Євхаристія", "Стефан і Фаддей" - фрагменти фігур святих; фрески - сцени з "Благовіщення" і ін. Мозаїка "Дмитро Солунський" і верхня частина фрескової фігури Самуїла - в Третяковської галереї і рос. музеї в Ленінграді (сучасний Санкт-Петербург). Імена художників, які створили мозаїки і фрески Михайлівського Собору Золотоверхого, невідомі. Ймовірно в роботах приймав участь древньоросійський мастер Алімпій из Киево-Печерського монастиря. Загальна площадь мозаїк, котрі збереглись - 45 кв. м. Надписи на мозаїках собора зроблені старословянскою мовою. Крім мозаїк і фресок, зберіглись дві шиферні плити кінця І ст. з рельєфним зображенням вершників. В 1999 році собор був відбудований.
МУЗЕЙ НАРОДНОЇ АРХІТЕКТУРИ І ПОБУТУ
На південній околиці Києва, поблизу селища Пирогів, де з високих горбів відкриваються живописні види і приємною прохолодою залучають синьоокі ставки, серед дібров і гаїв, розташований Музей народної архітектури і побуту України.
Музей (загальна площа - близько 150 га) заснований в 1969 р.
Поселення на його території відомі з глибокої старовини (знайдені предмети пори бронзи). Пирогово вперше згадано в 1627 р. як володіння Києво-печерської лаври. У 1720 р. фігурує як с. Пирожов.
З 1957 р. - у межах Києва.
Понад 300 пам'яток народного будівництва XVІ-XX століть завезено сюди з різних регіонів України: Середньою Пріднепровщини, Полтави, Слобожанщини, Полісся, Поділля, Карпат і Півдня України.
Садиби з самобутніми сільськими будинками і господарськими будівлями сформовані з документальною достовірністю і згруповані відповідно особливостям планерування поселень того або іншого історіко-етнографічного і географічного регіону.
Друге життя отримали перевезені сюди дерев'яні церкви - унікальне явище в світовій архітектурі. Ідейним і композиційним центром музею є експозиція вітряних млинів, яка розташована на високому пагорбі.
У фондах музею зберігається понад 70 тисяч предметів побуту, витворів народного мистецтва, знарядь праці. Найцікавішими з експонатів обладнані інтер'єри будівель. Саме такі експозиції показують єдність народної матеріальної і духовної культури. Додатково, в музеї проводяться свята народної творчості, на яких фольклорні колективи відтворюють старовинні обряди, виконують забуті народні пісні. Демонструють своє мистецтво і народні майстри - на ярмарку можна придбати їх унікальні вироби.
Час роботи: 10:00-17:00; середа-зачинено.
МАРІЇНСЬКИЙ ПАЛАЦ
Маріїнський палац побудований 1750 - 1755 рр., який проектував Б. Растреллі для графа Розумовського. У 1744 році імператриця Єлизавета, дочка Петра І, під час відвідин Києва, сама вибрала для нього місце. Спорудженням палацу керував видатний російський архітектор І. Мічурін.
Головний фасад Маріїнського палацу "дивиться" на Маріїнський парк, закладений 1874 р. в пейзажному стилі. Алеї цього парку - звивисті, ніби "вписані" в ландшафт. З протилежного боку палацу - Міський (Царський) Сад, закладений 1743 р. на основі старовинного Регулярного саду (заснованого ще Петром І). Його стиль - класичний регулярний: мережа прямих алей, які перехрещуються під прямим кутом. Палацовий комплекс має строго симетричну композицію. Головний двоповерховий корпус і одноповерхові бічні флігелі утворюють широкий двір. Архітектура палацу вирішена в стилі бароко: виразна компоновка об'ємів, багата пластика фасадів.
Впродовж своєї багатолітньої історії палац неодноразово реконструювався. Значна реконструкція була здійснена в 1868-1870 роках після великої пожежі, яка знищила дерев'яний другий поверх і всі парадні приміщення. При відновленні палацу надбудували кам'яний поверх, фасади наситили новими пластичними деталями, а інтер'єри переробили у формах класицизму з елементами бароко і ренесансу. Роботи проводилися під керівництвом академіка архітектури Д. Маєвського. Рік їх закінчення - 1870-й - викарбуваний в картуші на фасаді, що повернутий до парку.
До Жовтневої революції палац був резиденцією царської сім'ї.
Палац дуже постраждав в період Великої Вітчизняної війни: бомба, яка попала в нього, зруйнувала центральну частину будівлі. У 1945 - 1949 роках палац відбудували під керівництвом українського архітектора П. Альошина, і з цих пір він став місцем урочистих прийомів.
У 1979 - 1982 роках, після ретельних дослідницьких робіт, палац реставрується переважно у формах архітектури кінця XІ століття. Впорядкування території виконаний на основі креслень, схвалених свого часу Б. Растреллі. Форма фонтанів, малюнок зелених насаджень мають традиційний для XVІІІ століття характер. Фонтани прикрашені парними скульптурними композиціями - копіями скульптур середини XVІІІ століття, які зберігаються в музеях країни. З вестибюля палацу на другий поверх, де розташовані парадні зали, ведуть мармурові рівні.
Важливими елементами художнього оздоблення палацу є предмети декоративно-прикладного мистецтва, які належать переважно до другої половини XІ століття, а також меблі і люстри (старовинні і виконані сучасними майстрами у дусі XVІІІ-XІ століть), картини відомих майстрів живопису. У деяких залах збереглися невеликі фрагменти настінного живопису, виконаного художником К.Алліауді в другій половині XІ століття, що реставрувались в 1982 році. Чудова паркетна підлога палацу відтворена під час останньої реставрації. Складений з коштовних порід дерева, він приголомшує красою малюнка і досконалою майстерністю виконання.
Сьогодні це історична споруда презентує нашу країну в світі як державна резиденція. Її називають Президентським Палацом. В ньому проходять урочисті державні події - нагородження, прийоми, вручення грамот Послами іноземних держав, саміти і зустрічі офіційних делегацій на високому рівні.
БУДИНОК З ХИМЕРАМИ
Колись честолюбний поляк Владислав Городецький всерйоз захопився архітектурою та полюванням.
Саме завдяки цьому у центрі Києва з'явився Будинок із Химерами.
Ця відома споруда, збудована у 1902-1903 роках, може сміло буди названа найвизначнішим українським особняком. Його химери не можуть не вражати.
До того ж стиль інтер'єра цього будинку, виконаний в епоху модерну, ніколи й ніде не повторювався.
